Пуншик

Він — сонячна плямка у вигляді кола,
Лиш маленька рижулька, що смалко мурчить.
Пунш — кошенятко, таємнича натура,
Що в простоті дарує дива.

Його лапки легенькі, як листя в польоті,
Його гра — то хаос в найкращій роботі.
Сховався під стіл – дивацтво, тай годі,
Та мордаська чомусь постійно в болоті.

Він любить усе, а здебільшого Лізу,
Що завжди годує, ніжно цілує,
Деколи мучить, інколи миє,
Та дає дозвіл буянить рудій цій дитині.

Але наймиліший Пуншик тоді,
Коли мирно дрімає в долонях людських.
Тоді все навколо здається простим,
А час зупиняється разом із ним.

Пунш — це нагадування про маленьке,
Що може зігріти серце легенько.
І хай він дрібненький, а світ ще великий,
Та імпакту він вносить як дядько великий!

Богдан Наскальний