Під небом чистим лиш вороння,
Порожню тишу будить дзвін.
Земля холодна просить сонця,
Та хмари сунуть звідусіль.
Під тином зголоднілі діти,
Окраєць схований в руках,
В болоті змочені, ті крихти
Смакують медом на губах.
Брудні, зацвілі й зачерствілі,
Немов серця людських катів.
Для них ці долі – честь мундира,
Для них життя – це звук без слів.
Життя, поставлені на карту,
З корінням слали в небуття.
Нема коріння, то й весною
Не проросте нове життя.
Змітали й пил у всіх хатинах,
У закутках і під столом.
Людей вкладали в домовини…
Це все страшним здавалось сном.
Морили голодом за волю,
За Правду смілої руки,
За те, що хтось сказав з народу,
Що українцем був і є.
Під небом чистим лиш вороння…
У них кровавий знов бенкет,
А на землі незнана помста
І в тінях смерті силует.
Оксана Лободяк
