Під синім небом вільних просторів,
Де вітер носить пісню давню,
Там, де герої з різних віків,
Живуть в спогадах, в країні своїй.
Козаки, сини незалежних полів,
Мов стріли, сяють в сонце рідне.
В їхніх душах свобода і волі велич,
Пісня козаків, як орлиний клич.
На чолі великим, вільним стоять,
Де славетне козацтво рідне лунає.
В грудях їхніх вогнями горять,
Поклик свободи в серцях заплітає.
Поезія козацька, як стальний клинок,
Шепіт в простір декілька сторіч.
Пам’ять про них, як струна музична,
Грає пісню велику і величну.
Козацький спритник, рицарський дух,
Що змагається з вітром степовим.
В пісні про козаків – вічний герой,
Співучасник історії, в небі зірковім.
Їхні походи — ніби епоха стара,
Все переплетено з героїчних подвигів.
Пісня про козаків — як відома казка,
В серцях вікових, мов прадавній обрій.
Павелко Михайло
