Рабу
Немає більшої ганьби, як жити мовчки на землі,
І сподіватись що мине
І не зачепить, не заллє ,що відбувається сьогодні, з твоєї мовчазної згоди.
І хто ж навчив тебе мовчати ?
Мовчали дідо, батько й мати ,
Мовчиш і ти , не відчуваючи ганьби.
Бо рабська доля не кричати,
А все навколішки стояти,
Терпіть приниження і сором,
Бити поклони за поклоном,
Молитись тільки на царя,
Не жити , тільки існувати
І замість мови мати тільки мати,
В людській подобі ,як примати,
Без слів вигукувать , волати,
Ярмо на шию і до стійла в хлів…
Для тебе воля не існує,
А щастя- то батіг від хазяїв.
І до святкової нагоди ,як страва ,ляжеш ти на стіл ,бо не людина ,ти – скотина…
P.S.
Мовчання – золото ,але
Людині притаманне слово .
Як подарунок від Творця.
Найвища нагорода!
Лях Сергій
