О, Україно! Ти — рана в моїм серці,
Ти — пісня, що співається кров’ю і болем.
Твої поля — це тисячі могил,
Де сплять герої, що встали проти волі.
Ти — вогонь, що палає в Донбасі,
Ти — крик матері, що втратила дитину.
Ти — стіна, що стоїть проти навали,
Ти — сила, що не зламалася в кризі.
Твої ріки — це сльози матерів,
Твої ліси — це шепіт тих, що впали.
Ти — вірність, що не зрадила ідеалів,
Ти — біль, що в серці навіки застиг.
Ти — Київ, що стоїть у вогнях історії,
Ти — Львів, що співає пісні свободи.
Ти — Одеса, що сміється крізь сльози,
Ти — Харків, що встає з руїн і невзгоди.
Ти — Крим, що стогне під чужим ярмом,
Ти — Дніпро, що несе води правди.
Ти — Майдан, що криком змінив долю,
Ти — мільйони, що йдуть вперед без страху.
О, Україно! Ти — моя віра,
Ти — мій біль, моя гордість, моя сила.
Ти — земля, що полита кров’ю і сльозами,
Але ти — вічна, незламна, красива.
Ти — нащадок князів і козаків,
Ти — дух, що не вмер під тиском століть.
Ти — майбутнє, що б’ється в наших серцях,
Ти — любов, що не зможе ніхто забрати.
Якщо впаду — піднімуться інші,
Бо ти — в кожному з нас, у кожному ділі.
О, Україно! Ти — моя вічність,
Ти — моя правда, моя єдина мрія.
Дмитро Зенкін
