Розбите серце

Скажи мені, моя любове,
чому така гірка ти знов?
Придбала б серце собі нове,
щоб не кипіла в венах кров.

За що караєш так жорстоко?
По тілу струмом льється біль,
Думки блукають одиноко,
а в голові постійний хміль.

В душі безодня, пекло, ярість,
пекуча лава почуттів,
Хотіла з ним стрічати старість,
зламалась від брехливих слів.

Йому і байдуже до того,
забув, залишив, відпустив,
Украв шматочок серця мОго,
й собі на сувенір лишив.

Здавалось більш ніхто не ранить,
всі стежки зіллям заростуть,
Та пам’ять спогадами манить,
в’їдається в мені мов ртуть.

Скажи мені, моє кохання,
чому таке сумне ти знов?
Невже то є твоє карання,
що я не вірю у любов?

То дійсно, я таки не права,
бач люди люблять, та не я,
Ходжу собі, як горда пава,
плюючи на їх почуття.

Ти вибач, що тебе не чую,
кричиш мені, а я глуха,
Прихильників своїх бракую,
А може я таки сліпа?

Так, я незряча, я пропаща,
на серці жаль, в очах туман,
Вже краще я була б гуляща!
Чим бути вірною його вустам….
Городна Яна