Роздум

Лише безталання і сум,
Мої споконвічнії друзі,
Полонять весь чар моїх дум
В одвічній смертельній потузі.
Чомусь на Землі так дано
Одному усе і нізащо,
А іншому вже всеодно,
Бо думає смерть моє щастя.
Стражданнями повниться вік,
І доля немає спочину,
І поверта знов в чорний бік
Набравши святечного чину.
Ірина