Дивитись в небо і не бачить світла,
Слухати птахів і не чути спів.
Ти відчуваєш подих вітру,
Ти забуваєш все, чого хотів.
І розуміючи все це душею,
Ти розумом не в силах відшукати,
Що саме стоїть в тебе за межею,
Чого не в змозі ти комусь віддати.
Шукаючи у теренах пізнання,
Свої думки, емоції, життя,
Віддаючи усе на покарання,
Ми душу викидаємо, як сміття.
Ця правда величчю лякає,
Зробивши із людей рабів.
Нас всіх на попіл спопеляє,
І буде вічною спокінвіків.
Городна Яна
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
