Спочатку все було чудово.
Квітуча, молода країна.
Та якось прийшли чужі люде,
Хотіли в нас забрати Україну.
Вбивали, катували наш народ.
Казали "ми же их спасаем"
І людям так брехали,
Аж по чорнів рот,
Та правди люди так і не дізнались.
Що коять їхні свині в нас в країні
У них припущення одне:
"Они хотят остановить Бендеру!".
І як не переконуй – все пусте.
Немає в москалях ні крапельки святого!
Вони навіть георгіївські стрічки домалювали Богу.
Ви не повірите, але це правда.
Я не кацап, я вам не буду про таке брехати!
Ті нелюди дітей наших вбивають,
Без сорому, ні крапельки жалю!
У тяжких муках люди помирають!
Тепер ви знаєте, чому я по ночах не сплю.
Почуйте, люди, схаменіться!
Поки ви мовчите у вас країна із середини гноїться!
Хоча, до кого я звертаюсь?
Там у всіх в голові лише ненависть
До мирної країни, яка тільки почала розвиватись,
Нікому не робила зла і мирно собі жила.
І поки вішають свої плакати
У тимчасово окупованих містах,
До них у бій йдуть наші солдати,
Один за одним, вбивши в собі страх.
Сміливі, дужі, в руках автомати
Холодний розум, і весела вдача.
Але коли згадаю, що не всіх потім живими побачать
Душа болить і серце плаче.
Це ж люди наші!
Чиїсь тато, мама
Могли би жити, працювати,
Своїх діток виховувати,
Але довелось йти воювати.
"Хто як не ми?" – вони казали.
Правдиво, але боляче сприймати.
Не всі повернуться додому
На те вже буде Божа воля.
Військові наші це не просто люди.
Це янголи, які заради нашої свободи
Готові і життя своє не жити.
Хоч знають що, їх можуть вбити
Та йдуть у бій кривавий і жорстокий.
Шкода, що ми не можем повернути час
І відмотати все назад,
І висушити сльози на очах,
У тих дітей і мам, дружин і тат,
які живі, але десь там, на фронті
Загинув у окопах сенс життя.
Та проковтнувши біль
Ми вистоїмо, і потравимо як міль
Всих наших ворогів що нам несуть страждання.
І вже почуєм тоді плач тих матерів,
Чиї сини наший народ вбивали.
Напевно скажуть:
"Мой сынок погиб, за что же наших убивали?"
Чи знає тая мати як її синочок
Знущався над людьми десь під Ізюмом?
Чи їм про Бучу розказати?
Згадати про Херсон і Харків?
За Волноваху також не забудем!
За кожне місто і село,
за кожен сантиметр України,
За кожну краплю сліз і крові
Вони помруть у муках неможливих.
Навіть якщо повернуться додому.
Це буде їм така відплата!
За українців, яких ваші сини
Вбили чи покалічили назавжди!
Моя країна не впаде на коліна,
Бо в українців за спиною крила!
Ми зробимо усе можливе,
Аби лишили нас у спокої ви жити!
І в день коли ми ворога поставим на коліна,
У серці кожного розквітне Україна!
Ми об’єднались, йдемо до мети,
Бо кожен з нас хоче почути
Лише два слова "МИ ПЕРЕМОГЛИ!"
Білевич Тетяна
