РОЗМОВА З НЕЛЮБОМ

РОЗМОВА З НЕЛЮБОМ

– Ти зробиш так, як я цього́ бажаю
Піде́ш зі мною ти до вівтаря,
Збере́ш інакше свіжого врожа́ю,
І му́зику почуєш дзвонаря.

– Я не піду́! Цього́ не дочекаєш!
А силоміць мене ти не візьме́ш,
Потворнії думки́ давно плекаєш,
Вони не мають і не знають меж.

– Піде́ш зі мною, гордая красуне,
І слова «НІ» не хочу більше чуть,
В моїх шарманках тріскають вже стру́ни,
Мені на вірність маєш присягну́ть.

– Прися́гну я, та тільки не з тобою,
Не пі́ду я з тобою під вінець,
До вівтаря не пі́ду й під стрільбою,
Й весіллю цьо́му бу́де все ж кінець.

– Пере́чити мені ти посмієш,
Бо старости́ з гостя́ми вже прийшли,
Хоч сильним духом, крале, володієш,
Та шлях до тебе легко віднайшли.

– Хай старости́ з весільними гостя́ми,
Вертають в свій убогий духом край,
Ти пла́тиш за весілля їм смертя́ми.
Від мене сво́ї ру́ки забирай!

– Не смій мені умови диктувати,
Весіллям скрізь керую я завжди́,
Не хочеш честь свою́ мені віддати –
То будеш пити кров замість води́.

– Я на свої́й землі́ розпоряджаюсь,
І честь свою́ тобі я не віддам,
А кров’ю вже роками я вмиваюсь,
За мене платять вже роки́ життям.

– Гучне вінчання нас давно чекає,
Його колись собі я уявив,
Зі зброї хор тобі пісні́ співає,
Й тебе добряче кров’ю я скропив.

– Шматована тобою я добряче,
Вже вісім ро́ків болю зазнаю́,
Знущаєшся із мене ти звіряче,
Бо на весілля згоди не даю.

Й не стану я з тобою присягати,
З нікчемою не стану на рушник,
Війною захотів в обі́йми бра́ти,
На мо́ю сукню став твій черевик.

Тому́ забудь, почваро, про вінчання,
І про вівтар нав́іки ти забудь,
Забудь про дальший намір зазіхання,
Собі́ утіху іншу роздобудь!

Усі за ме́не моляться до Бога,
Бо доля небайдужа їм моя́,
З тобою не вінчає нас й доро́га.
Піду́ без те́бе я до вівтаря.

Складу присягу й навіть повінчаюсь,
Та сво́ю честь тобі я не віддам!
Із гідністю я за́вжди сповідаюсь,
І при́воду на шлюб тобі не дам!

Я мрію тільки з МИРОМ повінчатись,
І ра́зом з ним усе життя прожить,
Не смій до мене більше доторкатись!
Госпо́дь поможе все це пережить.

І знову зацвіту я ніжним цвітом,
Мене умиє Божая роса,
Весілля відгуляю з цілим світом,
Сивітиме із МИРОМ лиш коса.

Отямся хоч сьогодні, схаменися,
І перестань зі зброї цілувать,
За всі гріхи ти Богу помолися,
Мене достатньо кров’ю напувать.

Святе Причастя прагну тільки пити,
Щоб сіяти у землю лиш зерно,
Із МИРОМ повінчатись і прожити.
Забудь про мене, злісна сатано!

– Ніко́ли я про тебе не забуду,
Таких, як ти, у світі більш нема,
Тебе я домагатись за́вжди буду
Й робитиму я це не крадькома.

– Такі думки́ усе життя плекаєш,
Та вільною народжена я буть,
Брудну війну, паскудо, ти програ́єш,
Тому́ про мене назавжди́ забудь!

24.02.2022 р.

© Королева Гір Клавдія Дмитрів, 2022

https://youtu.be/cfbo6hvaNZo

ID: 969105