Розмова-монолог з фронтовиком

Він запитав: «За кого ми воюємо?!
За тих, хто пʼє, гуляє у тилу,
І хто ховається від «військкомату»,
Не віддаючи нічого на війну?

За що вмирають мої побратими?
За що каліцтво і біль рваних ран?
Щоб хтось сказав, що вірить в ЗСУ?
Цього дуже замало усім нам.

Пуста ця віра зовсім нецікава.
Потрібні справи. Ті, що зможуть довестИ,
Що захищаємо людей ми гідних,
На життя гідних ми міняємо свої.

Чимало у тилу на перемогу хто працює,
Та більшість забуває, що війна.
Пригадують лише під час обстрІлів,
Або з загрозою, повістки що вручАть…

Дратують! Дуже нас дратують
Пояснення причин, чому не можуть бути на війні.
Повірте, не піти на фронт щоб,
В солдата в кожного причини є свої…

Смерті бояться?! Боїмось і ми.
Але досвідчені і бачили не раз:
До тих приходить смерть, кому судилося,
Не заховатися від неї в судний час…

Робіть що небудь у тилу заради нас!
Робіть що небудь задля перемоги!
Не хочемо вмирати за байдужість,
Втрачати за байдужість руки й ноги…»

Багато ще чого він говорив й питав.
У мене не було, що відповісти.
Відправив волонтерам черговий донат.
Пішов дивитися в обличчя містом…

03-07-2023