Розмова із душею.

Якби душа уміла говорити,
Тоді б я знав свій вірний шлях.
І міг із нею посидіти,
Десь глибоко в своїх думках.

Я прокричав би всі образи,
І розповів те що не встиг.
Комусь люблю сказати зразу,
На жаль я не один із тих.

Ми б з нею довго говорили,
Зібралася безмежність тем.
Чому, спитав би, ти не бачиш,
Ні одну із моїх проблем?

Тоді, напевно, так похмуро,
Як дід старий, нахмурив бров.
Відповіла: так ти ж не чуєш,
Всю нашу мужність і любов!

Пройде якась там кількість часу,
Сумління згинуть і печаль.
Та певно кожен має чути,
Про що співа його душа.
Максим Поліщук