Розповідь третього солдата

Я добре жив-то взагалі,
Сім’я, робота, дім і діти.
І, навіть, два рази на рік
Літати міг на відпочинок.

Було і є що загубити,
Але не витримав тоді.
Обурив напад на країну,
Вдома залишитись не зміг.

Я дивувався дуже сильно,
Коли у черзі в військкомат
Я зустрічав своїх партнерів,
З якими вчора торгував.

У всіх історія одна -
«Не зміг я висидити вдома.
Нерви доведуть до інфаркту
Від сорому, що не на фронті.»

Ні, все це формене нахабство
Зі зброєю к нам лізти,
Вважаючи, що ми себе
Не в силах захистити.

Їм чотирнадцятого мало,
Що з нами витворяли.
Біль досі ту я пам’ятаю,
Як Крим в нас відбирали.

Безсилля й розпач…
Ненависть тоді вже розпалилась.
Донбас. В мене під Іловайськом
Загинув друг дитинства.

Київ їм захотілось зараз -
Так я їм його дав:
На кулях першого «ріжка»
Я «Київ» написав.

Не одному всадити «Київ»
Під ліве зміг реберце.
Тепер вони навіть у пеклі
Із «Києвом у серці».

Російською не розмовляю
Я з перших днів війни -
Не хочу з ворогом я мати
Навіть загальних слів.

Боже, який був кавардак
У перші дні війни:
Стріляли всі і від усюди
Змішались «свій-чужий».

Зв’язку нема з тими хто справа,
Але стріляють в росіян -
Значить «свої», а хто насправді
Не зрозумів і досі я.

То танк якийсь збоку під’їхав
І відстрілявся в росіян.
Поїхав… Але нам здалося,
Російським був той, наче, танк.

Зараз порядку значно більше,
Але й складніше йде війна.
Бої йдуть довші, трудніші,
Б’є артилерія важка…

І хоч сумую я за домом -
Втома моя вдається вже,
На фронті я до перемоги,
Життя поставив я на це

07-08-2022