Моя земля стікає кров’ю,
Дими клубочаться в полях,
Чужі прийшли, несуть не волю –
Несуть лиш біль у двох руках.
З одного боку – хижий звір,
Що в пазурах тримає силу,
Що сотні літ вогнем і тиром
Ламає нашу світлу жилу.
А з іншого – така ж рука,
Що ніби щит, але й оскал,
Що називає нас борцями,
Та ділить нас, мов старий шал.
І де ж тут правда? Де наш шлях?
Де те майбутнє, що без болю?
Як вижити в чужих думках,
Не загубивши свою волю?
Хай рвуть, хай ділять, хай крадуть –
Ми вистоїмо. Нас не зламати.
Бо Україна – вічний Дух,
Що не продати і не вкрасти.
Христина Фартушинська
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
