Хто відповість за ту розлуку, і вийме біль з моїх грудей. Хто забере від мене скуку, коли не бачиш ти дітей. Навколо мене була радість, і сміх,і крики з топотінням. А від близняточок ще й заздрість, тепер залишились видіння. Нема тих посмішок чарівних, нема капризів-тишина. Нема і зустрічей родинних, забрала все собі війна. Забрали в мене так багато, мов обікрали-пустота. Для щастя треба малувато, онуки,діти і сім’я. Але наразі не сама я, так убиваюсь за дітей. Розірвані серця замало, усіх українських сімей. Хто в траурі,а хто в розлуці, і на душі каміння тяжке. І день за днем живуть у муці, чекають всі,що буде краще.
Тетяна Лазарєва
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
