Кривавий слід імперських пут
Прийшла орда, як чорна хмара,
Як лютий звір, що прагне кров,
Вогнем і брехнями отруїла
Святий мій край, мій рідний схов.
Розбила тишу вибух грізний,
Земля здригнулася від ран,
І знову крик—то плач дитини,
Що вчора ще всміхавсь світань.
Прийшли вони нести руїни,
Не з правдою—із клятвами,
Що, мов отрута, рвуть коріння
Й палають попелом грудьми.
Хати палали, гинули люди,
Руками зв’язаних стріляли,
Що їм життя, що їм молитва,
Що їм слова, що серце крає?
Вони кричали: “Ми брати вам!”
Та зброя їхня інше шепче:
Вони не браття, а кати нам,
Що сіють смерть на кожнім перчі.
Маріуполь… Холодні стіни,
Що криком впитали біль і жах,
Дитячий погляд, світ зруйнований,
І мати мертва у руках…
Ірпінь, Буча—міста у темряві,
Де тіні жертв ще досі йдуть,
Де їх катовані мовчазні тіла
Кричать про правду всьому людству.
Та не зламати дух козацький,
Не спалить віру в наші дні,
Бо з крові виростає пам’ять,
А з неї—відплата вогні.
Повернемо усе, що вкрали,
Хоч важко й гірко йде цей шлях,
Та сонце зійде над Дніпром знову,
І щезне ворог у віках.
Україна живе, і житиме вічно,
Не скорять її ні меч, ні грім,
Бо кожне серце, що б’ється правдиво,
Плекає в собі боротьби наш вогонь!
Семчишин Діана Володимирівна
