Я пам’ятаю рідну хату –
білесенька та чепурна –
черешня жовта, вишні, сливи,
розмови наші до темна.
Я пам’ятаю яр зелений:
уранці – ягоди смачні,
а уночі – зоряне небо
і зорепад… а ми малі
Спостерігали за зірками
і намагались зрозуміть:
що відбувається у світі,
що зірка падає, летить?
Минуло все… та як забути
село і хату, і город?
Бувало, підеш по цибулю
(бабуся варить смачний борщ),
А там – часник і мак, петрушка,
і зав’язались огірки,
а у садку – яблука й груші –
як рай на Матінці Землі!
І аґрус жовтий, аж солодкий,
збирали всі, щоб не пропав
(бабуся все переживала,
щоб позбирали урожай).
У клубі всі – дівчата й хлопці!
були і танці і кіно;
бувало, підемо на поле –
додому несемо горох.
До Паски готувались вправно:
білили хату цілий день,
а у кутку була ікона,
годинник був біля дверей…
Бабуся смачно готувала:
уранці вже варила борщ,
поки я спала – управлялась,
і прокидалось все село.
Бабусю дуже всі любили,
у неї подруги були,
вони збирались кожен вечір
у хаті і на вулиці.
Криниця – зразу біля хати,
вода прозора і смачна!
Зараз такої і не знайдеш –
жива і чиста, мов сльоза!
Де все поділось, Боже правий?
а це ж було моє життя…
Бабуся вже давно на Небі,
а в хаті – вічність не була…
У серці щось живе і тепле,
як згадую своє село,
і рідна хата, мов озерце,
тепла, любові і турбот
про мир, добробут, довголіття,
про злагоду і ніжність мрій…
І вірю я, що Божа Мати
благословила весь наш рід!
Софія Святодухова
