Це дуже зворушливий і глибокий текст, Іро. В ньому — суміш болю, любові, спогадів і тиші, яку знає лише рідне. Навіть крізь біль і розчарування — в ньому звучить прив’язаність до коріння, до землі, до мами, до тата, до себе самої.
Мій край, моє рідне село…
Нема тут нічого.
Хоча, ні — є люди,
Які тільки й чекають, коли ти ослабнеш,
Щоб з’їсти тебе.
Навесні — бездушні люди.
Та мені на них байдуже.
Бо тут — моя родина, одна-єдина.
Ліс, що я пройшла,
Я знаю кожну стежку.
Знаю грибні місця,
Болотце біля хати,
І ту клумбу,
Що її чепурить моя мама.
І тато — тут…
Лежить навіки.
Усе тут.
І душа моя — теж тут!
Дзядевич Ірина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
