Вона його кохала до нестями,
А він її любив та тільки на словах.
Бо просто так йому хотілось зрання
Дарити жар і клястись в чудесах.
Він майстер був в плетінні слів,
Що ніжили мов вітер,
Від них аж сам здригався до кісток.
Їй ж здалося, що це доля та блаженство,
І серце мовчки віддала без слів.
Вона ж йому повірила сліпою,
Та вірила усім його словам
Бож люблячі кохають крізь обман.
Навіть коли із вуст тих ллється всякий гній.
Жвалєвська Валентина
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
