Світанок

Знову світанок стрічаю,
Вмитий сльозою дощу,
Душу замерзлу ховаю
В вовняний плед, й не пущу

Більше холодних побачень
В своє затерте життя.
В ньому немає ні значень,
Ані початку й кінця.

Сірий туман розчинився…
Ліс усміхнувся мені
Й так, голяком, залишився
Тихо співати пісні.

Доброго ранку! – гукнула.
Довго ще сонця чекать?
Плед акуратно згорнула,
Душу іду шліфувать.

Вікарук Ліля