В який момент ви зрозуміли що життя – погане?
коли саме розчарувавшись у сяйві вранішніх зірок?
чи вам розбили окуляри із бабусиних казок?
у цьому світі кожен з нас гравець, й важливий кожен божий крок
Ось наведу вам приклад, покажу зразок.
Я вірю в сонце, а ти в небо, тоді мені вже зараз поясни
Чому я як місяць, є завжди.
Та про мене вічно забуваєш ти, бо бачиш сонячне проміння, й вихваляєш день.
Хоч всі потаємності ти показував лише мені.
Відколи це ти віриш лиш собі?
Відколи ти забув що я тут місяць, сонце – ти!
Світи мені, прошу, і не згасай!
Не смій мене лишати!
Ти егоїст! Паскуда! І, не знаю більше слів.
А якби знала, щось, крім того, що ти мене навчив.
То я б сказала, ух сказала б!
Плакав би!
Та вчив мене занадто щиро, надто вільно.
Навпаки ж робила я.
Ловила кожен твій смішок і кожен твій промінчик і ховала під ковдри.
От тому обожнюю я літо, коли чимдуж пануєш ти!
Скажи мені, прошу скажи!
Скажи що хмари підуть, вони не назавжди.
Те саме тобі скажу я про зірки.
В моєму світі, лиш існуєш ти!
Коляса Дарина
