Тьма вибрала його
назАвжди
раніше ніж він
вибрав її вперше,
і
потім
то обирав і поринав у неї,
то відсахувався
і пробував забути дорогу в її бік.
Світла на світі виявилося так мало,
що з часом все більше здавалося,
ніби воно скоріше ввижається,
ніж є насправді чиїмось спогадом
про відсутність тьми.
Іскру Божу він знайшов у собі
саме там,
де вона від початку часів
спокійно чекала на нього
і зустріла його
без спалаху,
тож зір його очей
сприйняв її
як щось забуте,
але добре відоме,
відчуття
навіяне нашіптуванням
внутрішнім мисленням
одинокої
до того
душі.
Так
клятий світ
зовні
пляшкою Клейна
безкордонно
перейшов
у сакральне нутро
і все
стало одним і тим же,
це
дуже все змінило,
пропало відчуття
того часУ-і-прОстору,
яке було
із ним
до сих пір
і повсякчас.
Разом з цим,
ні в чім не було підказок
як йому
з цим всім
далі жити,
при тому
що все
сліпо пережите
минуле
без жалЮ
відпало від нього
як щось
навік помилково чуже.
Власне
тим
і закінчилося
його бренне земне буття
й почалося
розчинення
у чОмусь іншому,
що було
на лушпайку цибулини ближче
до сокровенної істини
ядра
існування сущого.
Мислення
неквапливе і предвічне
все матеріалізОвувало свої питання
ніби краплю дощу
чи сніжинку
в хмарі на небі,
яке
цим падінням на землю
запускало
нову дисгармонійну тотальність,
що
оцим
своїм існуванням
була сходинкою до
розгортання
всього іншого
з світу світів
що
не
існував би
без цієї складової його шляху становлення.
ХРЕСТОСЛОВ
