Світло добра

Коли в душі панує тьма,
І світ здається без надії,
Лиш доброта, немов зоря,
Дарує світло й теплі мрії.

Не згасне там, де серце щире,
Де вчинки чисті, мов вода,
Бо доброта — це не лиш віра,
А світла істина проста.

Вона у слові, що зігріє,
У допомозі без причин,
У серці, що теплом зоріє
Серед байдужості і стін.

Її не зважити, не вкрасти,
Вона безцінна, як життя,
Хто вміє щиро її дати —
Той не один серед буття.

Вона не кличе, не кричить,
Не вимагає нагороди,
Та в кожнім серці ясно світить,
Як промінь сонця у негоду.

Вона у посмішці простій,
У слові щирому, сердечнім,
У погляді, що без надій
Дарує світло безкінечне.

Не зникне там, де людяність живе,
Де серце чує біль чужого,
Де хтось, не думаючи, йде
На допомогу, просто з згоди.

Хоч світ буває сірим, злим,
І правда тоне у обмані,
Добро це сяє між людьми —
Живе, незламне і безкрає.

Віка Федорич