Хочеш бути зіркою — сяй.
Світло душі своє не ховай.
Палай уночі для далеких очей,
Витримуй самотність, мов вічність мечей.
Зірка — це голос, що рве тишину,
Це крик у пітьму, що прорізує сну.
Це серце, що б’ється для інших вгорі,
Хоч знає: кінець буде тільки в жарі.
Її не торкнешся, не втримають руки.
Вона — не людина. Вона — навпаки.
І всі, хто дивився на неї здаля,
Не бачили болю, що їй — як петля.
Зірка ніколи не просить про день,
Її доля — вгорі, до знемоги, щодень.
Але навіть коли не згасає зовсім —
Її світло йде крізь холодні часи.
Вона знає: блиск — це й дар, і хрест,
Бо сяйво тягне за собою жест —
Згоріти до тла, не лишивши сліду,
І впасти мовчки. Без слави. Без виду.
Тож хочеш світитись? Готуйся палати.
Це не просто злетіти — ще треба вмирати.
Зірка ніколи не знає меж,
Але кожна, що сяє — зрештою згорить теж.
Діана Герасименко
