В затишній оселі свічечка горіла,
Там дівчина тихенько з Богом говорила…
Плакала, благала Пресвяту Марію,
Щоб оберігала ту найбільшу мрію..
Щоб із Ним єдиним ранки зустрічати,
В рідній Україні тихе щастя мати..
І не відчувала, що вже нічка пізня
Все щось вишивала і слухала пісню..
Десь там у окопі теж свічка горіла,
Гріла змерзлі руки, зашкарублу шкіру,
Знав він чому зараз має чай тут пити,
Та заради чого жах війни терпіти!
Десь на горизонті «гради» клекотали,
Різали повітря, зиму проганяли..
Разом із морозом вороги слабіли,
Бігли й огризались, бридко скавуліли…
І наївшись вдосталь власного народу
Луснула росія, й засмерділа згодом!
З подивом зирнула зранена Вкраїна
Й тихо відвернулась розбирать руїни..
І заквітли вишні, пташки заспівали,
Змучені додому воїни вертались…
Козаків нащадки, велетні могутні
В історії лишили часи незабутні…
В затишній оселі свічечка горіла…
Там під звуки джазу двоє гомоніли
Щоки рожевіли, а в очах НАДІЯ
Дівчина всміхалась – ось вона ця МРІЯ
Вікторія Боровська (Гережа)
