Себе згубити неможливо.
Я без запрошення, мов злива,
Завжди вертатимусь сюди.
Я тут зростала, тут кохала.
З думками парками гуляла.
Тут всюди є мої сліди.
Дивилось, в очі мої, небо.
А що для роздумів ще треба,
Коли блакить бездонна зве?
Лиш притягання, мов кохання,
Трима за ниточки останні,
На грішній цій землі мене.
Як загублюсь — настануть весни,
З під криги знову світ воскресне
І я із бруньки проросту.
Життя по колу завирує,
Бо нескінченність все ж існує
І віра в істину просту…
Барчук Р
19.08.22
Барчук Раїса
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
