Збагніть, прошу, я нікому боляче робити не хотів,
Холодний присмак той дощу і безмежний відчаю потік.
Та я все серед вас живу, кремезних постаттю китів,
Що не так щодня роблю і чому раніше я не втік?
Збагніть одне, ніщо на світі минуле не верне,
Можливо, хтось морально вас підніме або надвечір обійме.
Та час проти нас щосили йде, хтозна як він все переверне,
Що мене в майбутньому чекає, нова графа у старезному резюме?
Збагніть, благаю, не відвертайтесь від близьких людей,
Лишень вони з тобою будуть поряд в непосильний час.
Та чого коштують слова, що лунають щиро із грудей?
Що мене на світі ще тримає, коли душа палає повсякчас?
Збагніть одне, наші секунди невпинно розчиняються в хвилинах,
Так багато справ і старість усе крокує по п’ятах.
Та життя пливе, попри те, що виливається в новинах,
Що нутром я відчуваю і хто на нас чекає в неземних портах?
by Andrew Fisher.
Andrew Fisher
