Село моє, неначе рай,
Ось там колись шумів зелений гай,
Русалки біля озера жили, сміялись, танцювали,
До смерті людину, подейкують, залоскотали.
А там, де колоситься золота пшениця
І тамує спрагу холодна вода із криниці,
Де сонце ввечері заходить за небокрай, —
Там пісня солов’їна рідного села лунає…
У полі, де маки цвітуть яскраво-червоні,
На пасовищах пасуться воронії коні,
Там воля гуляє, мавки співають,
Спекотне літо вони прославляють.
Було колись — село губилося в піснях,
Тепер квітне лише в моїх словах.
Було колись — співали вечорами
Дівчата з парубками…
Минулося. Зостався спомин.
І слави невеликого села відгомін.
За музику тепер жива природа,
Що співає оду незайманій свободі…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
