Як багато слів промовляють вуста,
В них сенсу менше ніж краплин на чолі.
Ми проходимо в памʼяті різні міста,
Але правду знаходимо лиш у собі.
Ми відкриті до світу, хоч не варті його,
Зачаровані образи метафоричних прикрас.
Не збагну я ніколи сенсу цього,
Лиш в памʼяті злість та смуток образ.
Не пишаюсь я величчю власних думок,
Червонію від лестощів, все що змогла.
Але буду боротись с полоном казок,
Щоб цю біль я пережила,
пережила …
Вікторія Снєгова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
