Кричать, мов блискавки, що рвуться крізь світанок,
Немов розбитий дзвін, загублений у ранах,
Немов вогонь у грудях, спалахом обманок,
Немов душа. Горить вона між гнівом і туманом.
Кричать — і думають, що силу показали,
Та крик — це тріщина, де мрії помирали,
Це шрам у небі, де слова згорали,
Та серце це не витримає. Знали.
Крик — то не буря, а безодня між думками,
То голос тьми, що грає з почуттями,
То крила, що згоріли під дощами,
То біль, що став мовчанням між людьми й снами.
А тиша — храм, де тліють всі образи,
Де тихо світ латає гніву фази
Де навіть страх, що виростав із фрази,
тепер мовчить і слухає…
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
