Чемно так гуляє вітер, то над дахом свище, свище; то по лузі тихим бродом, по травинках крок за кроком.
Що йому?
Він у вус не дує!
Коли хоче, то дуркує.
Якщо хоче відпочине, на горбочку бік погріє.
Не режиму, не контролю – справи вільні, бо на волі.
Не межі, не патрулів – розігнався:
– Зупиніть!
Він син вільного простору.
Як забув, що то є гра – лихо станеться, біда.
На морях шторми, тайфуни – кораблі, немовби, тріски, розлітаються на друзки.
Смерч, торнадо, бурі, так на суші закрутить дулі.
– Гей, шановний, стримайся! Заспокойся! Вгомонися!
– Ой, пробачте, я загрався! М’язи грають, залицявся!
Він за хмаркою ганявся.
Він до неї, а вона – п’ятами сяє.
І ні як він не збагне, що він сам її жене.
Вітер тоді розлютився та тайфунами крутився.
За провину, за негоду зробить нам потім погоду.
Тихим бризом та зефіром нас зігріє.
Побратиме, вітерець, показав нам, що є воля.
Ми з тобою однієї крові!
Ми, за волю!
С. Клоб (Олійник Сергій)
