Сини- соколята.

Вже курличуть в небі, сумно журавлі,
Принесли нам весну, на своїм крилі,
Випав шлях далекий, їм, на Україну,
Та зустріли птахів – розруха й руїни…
Побачили журавлики, тут сумну картину,
Горне ненька до грудей, злякану дитину,
Затулили хмари диму, сонце в ясну днину,
Немов привиди стоять, хати обгоріли…
Проводжає на війну , сина сива мати,
«Повернись живим синочок, до рідної хати…
Йди синочку, йди рідненький, битися з ордою.
Встань грудьми мій соколе, з друзями до бою,
Зупини орду прокляту, зупини іуд,
Буде час коли покличуть їх на Божий суд…
Нехай знають вражі сили, іроди прокляті,
Не допустимо ніколи ворога до хати…
Не збиратиму в дорогу, тривожну валізу,
Нікуди я супостати звідси не поїду…
Словом, ніби то зерном, я засію ниву,
Не покину край свій рідний, любу Україну!
18.03.2022р.
Автор: Людмила Трищук-Луцук

Людмила Трищук-Луцук