СИНОВІ
ДИВИСЯ СИНУ, ЦЕ ТВОЯ ЗЕМЛЯ,
ПОГЛЯНЬ КОЗАЧЕ, ТИ ТАКИЙ БАГАТИЙ!
БЕЗКРАЇ, ХЛІБНІ ЗОЛОТІ ПОЛЯ,
ЧИСТЕНЬКІ, ГАРНО ВИБІЛЕНІ ХАТИ.
ТАМ З ГІР ВИСОКИХ МІЖ КАМІННИХ БРИЛ
НЕСУТЬ СТРУМОЧКИ ГОЛОСИСТІ ПІСНІ,
А ТАМ СТЕПИ РІВНЕНЬКІ, ЯК ТОЙ СТІЛ,
І АРОМАТОМ МАНЯТЬ ЯБЛУНІ І ВИШНІ.
НІДЕ ТАК НЕ ВИСПІВУЮТЬ ПТАШКИ
І НЕ ЦВІТУТЬ ТАКІ БАРВИСТІ КВІТИ..
ТРИМАЙСЬ СЕЇ ЗЕМЛІ, ЩОБ МІГ ЧЕРЕЗ ВІКИ
КОЗАЦЬКИЙ ДУХ ТВОЄ ЖИТТЯ ЗІГРІТИ.
ОХ, ЯК БОЛИТЬ, ПЕЧЕ ДУША МОЯ,
ІСТОРІЮ СВОЮ ТИ МУСИШ ЗНАТИ.
ДИТИНО, ВСЯ В КРОВІ ЗЕМЛЯ ТВОЯ,
ВІД СИНІХ ХВИЛЬ АЖ ПО СТРІМКІ КАРПАТИ.
ЯКБИ ЦІ ГОРИ ВМІЛИ ГОВОРИТЬ,
ЩОБИ ТОБІ МИНУЛЕ РОЗКАЗАТИ.
АЛЕ НІМЕ КАМІННЯ МІЦНО СПИТЬ…
ПОСЛУХАЙ ЖЕ, ЩО СКАЖЕ РІДНА МАТИ.
ПИШАЙСЯ СИНУ, ЦЕ ТВОЯ ЗЕМЛЯ,
А ТИ КОЗАК, ЦЕ МУСИШ ПАМ’ЯТАТИ,
ЩОБ ЗБЕРЕГТИ РОДЮЧІ ЦІ ПОЛЯ
І НЕ ВПУСТИТИ ЗЛО У МИРНІ ХАТИ!
1996 рік Львів 146
Христина Пелікан
Христина Пелікан
