В серцях, де правда, як свічка палає,
Де честь — не слово, а криця булата,
Де кожен крок — це віковий наказ,
І кожен мить — історії наказ.
Тут Шевченко з Григорієм Сковородою
Ведуть бесіду через час і воду.
Про те, що цінності — не пісок, не пил,
А кристал, що вогонь століть перетопив.
Козацька слава, мудрість Гетьманів,
Право, що в «Русійській Правді» закріплено,
Це не артефакти, не музейний пил,
А код нашого духу, наш оберіг святий.
Ми — нащадки тих, хто волю ковав,
Хто в боротьбі за правду не згинав.
Як Мазепа, що вірним був ідеям,
Як Франко, що ніс світло над надіями.
Цінності — це не золото в скринях,
Це — вірність собі в найтяжчих годинах.
Це — слово, що в пітьмі, як зірка, горить,
Це — закон, що серце не зрадить.
Ми — адвокати правди, не тиші,
Ми — голоси, що звучать у тиші.
Ми — нащадки тих, хто в бій ішов
Не за нагороди, а за свій народ.
Тож тримаймо світильник нашого добра,
Нехай не згасне він ніколи, ніколи!
Бо цінності — це не просто слова,
Це — наша зброя, наша броня, наш щит.
І хай історія пише нові сторінки,
Ми будемо стояти, як скеля, як криниця.
Бо в нашій душі — кодекс віків,
І він незламний, як наш народ живий.
Дмитро Зенкін
