Скинь галузочку, лелеко
Скинь галузочку, лелеко,
З даху рідного тепло.
Ніби вісточку здалеку
Принесе в весну воно.
Ох, невтішна ця година…
Небо зирка у дірки.
Де ж тепер уся родина?
Підкажіть хутчіш, зірки.
Плаче в дощ дірява стріха,
Двері сумно скреготять…
Піч голодна, хоч і дмухай,
Вже вогні не миготять.
Тут давно не пахне хлібом
Стіл в зажурі, всюди пил…
Непорушна людським слідом,
Смутку тінь лежить без сил.
Як пече і давить груди
З болем плетиво думок!…
Лине спогад звідусюди,
Сльози тиснуться в клубок….
Звий, лелеченько, гніздечко
Посели свою сім’ю…
Може, хтось, десь недалечко,
Втішить старість ще свою.
Заклекочеш двору, саду
Із росою на зорі…
І розвієш всю досаду,
Й сум ранкової пори.
Мов господар, по обійстю,
Поцибай в зелен-траві…
Позбирай зі світу вісті
Розкажи тим, хто живий.
Хоч німі вуста хатини,
І незрячий погляд в ній,
Дух родини там й понині,
І належить їй одній.
Може хтось, колись згадає
Край, де вишню посадив.
Хай той час не відкладає,
Поки ще не заблудив.
Якщо знайдете стежину,
Де дитинством пахне світ,
То вклоніться… прогніть спину,
Складіть серцю заповіт:
«Звідки родом, пам’ятаю,
Мову мами, спів птахів…»
Бо всі ми із того краю,
Де ждуть латані дахи.
ID: 977934
Любов Таборовець
