Слабкий, проте не через втому,
Слабкий до хрусту у кістках,
Слабкий учора та сьогодні,
Слабкий неначе в кайданах,
Хоч серце лине десь угору,
Бажає усмішок в очах,
Холодний розум б‘є до долу,
Не помічаючи прекрас.
За що б не взявся все дарма,
Адже страхи зїдають мою душу,
А раптом ні? А раптом не моя?
А раптом сяду у калюжу?
А як не вийде? А якщо вийде все не так?
Як бути потім і що скажуть люди?
І кожний раз – оці слова,
Ножем я ріжу в своїх грудях.
Слабкий, адже не зміг сказати:
«За тебе ліпшої нема»,
Лише мовчав, а мав кричати:
«Без тебе я не мав життя!».
І замість того, щоб тримати,
Втонути прямо у тобі,
Курив й дивився, як зникає,
Знайомий силует в пітьмі.
Слабкий…Слабкий настільки, що огдидно,
Коли дивлюсь на дзверкало у ванній,
Блюю від себе адже бридко,
Що не мав щастя, а лиш знак питання.
Марк Задунай
