Не на страви голодна, напої,
А голодна на ніжні слова,
Все просила колись їх у долі,
Обіцяла вона й не дала.
Між пісень так хотілось літати,
В справжній посмішці на устах,
Лише в сумі вдавалось співати,
Наодинці, у снах.
Подалася в жінки й посмутніла,
Закрутилась у буднях сім’ї,
В яких ніжність моя
все черствіла,
І роки всі сивіли мої.
Жаль себе,
тих років мені шкода,
Не дала їм того, що могла,
Уже старість,
де вільна, свобода,
Та голодна… на добрі слова.
Їх ніхто у мій бік не посіє,
Не чекаю, надії нема,
Потихеньку всередині тліє,
Вигорає душі доброта.
03.01.2025.
Ганна Зубко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
