У чужій країні, серед тисяч облич, так ганебно,
Стежу очима за рідним синьо-жовтим полем.
Чому так самотньо, чому дивлюсь на небо,
Не бачачи свою Україну, у серці з болем?
Звідки цей вітер, що грає з моїми думками,
Та розносить їх далеко, роздумуючи ночами,
Як часто відчуваю сум у тій тиші,
Коли вітрець легко шепоче мову незнайомців,
А я залишаюся безмовним у тузі,
Виділяючись серед чужинців.
Вівсянка в чужих лісах, співає мої слова,
Сповнені натхненням, але вбрані у сльози.
Так тужу, знову поглинає реальність сувора,
Сум, рідні стежки, що вкотре хочеться пройти,
Тиша, як старий друг, сідає поруч,
Шукаючи стежки, дивлюся ліворуч ,
Тиша нагадує про любов та розлуку,
Де ті стежки, що ведуть додому?
Шукаю я свій украдений дім,
Сподіваючись в серці, свою землю знайду живим,
Слово "дім", що врятує від самотності,
Поглине тиша у моїй гріховності.
Анастася
