Вона приходить вночі, коли ніхто не бачить.
Вона рубає з-за плеча, коли ти не помічаєш.
Не оглядайся ніколи, вона йде за тобою.
Йде крок в крок.
Не оглядайся ніколи, не спокушай долю.
Пам’ятай – вона подзвонить навіть у дзвінок.
Твоє тіло розчленує, душу забере.
Не забувай про неї, і не бійся,
Бо страх її не вб’є.
Заховайся, добре заховайся,
Бо інакше – смерть легко тебе знайде.
Смерть завжди стежить за тобою,
Нитки життя відрізає.
Не нехтуй собою,
Але, хто ж знає…
Може прийде до тебе, бо вже час?
Може, бо їй байдуже на нас?
Вона не питатиме чи треба,
Не питатиме, чи хочеш жити.
Вона виконує роботу.
Можливо якось, смерть закохається
І перестане вбивати.
Можливо, вона теж погано почувається.
Можливо, теж хоче знати
Як себе ж саму подолати.
Можливо, закохатися у парубка,
Що вільно бігає у лісі.
Або знайде малого горобця,
Й буде захищати його, навіть будучи на стрісі.
Та ти пам’ятай, вона слідкує.
Тікай – не тікай, всюди знайде.
І навіть філософський камінь тобі не допоможе,
Але ти пам’ятай – вона переслідує тебе усюди.
Павлюк Вікторія
