Смуток від буття

Я сиджу у кімнаті,
Із тоннами думок про тебе,
Одна єдина, назавжди,
Як посмішка твоя – перлина,

Мені так часто посміхались,
А я чекав лише тебе,
Та що там говорити,
Чекаю й зараз, як завжди,

Твій погляд як промінчик,
Твій голос як струмок,
Що так прицільно бʼє у груди,
І знищує всю кригу в серці,

І подих тямить як ніколи,
І дихати вже зовсім важко,
Твоє життя – то моє щастя,
Моє життя – то смуток.
Олександр Копосов