У полі тихо. Ледь тріпоче вітер,
А сонце ніжно хилиться до сну.
Лежить солдат поранений у квітах,
Душа тримає мрію не одну.
В його очах —- біль, і світло волі,
В його руках —- міцний сталевий щит.
За рідну землю, за дітей у школі
Він проливає кров щоб захистить.
—- Тримайся, друже, —- шепотять дерева.—-
Бо ти для нас —- як камінь, як граніт.
Ти сила, мужність, воля ти сталева,
Що в серцях всіх, живе через сто літ.
Його думки удалечінь летіли,
Де дім, де мати з лампою в руці,
Де тихий вечір і знайомі схили,
Де мир і спокій, мрії-молодці.
Вже небо вкрила нічка тиха,
Солдата серце б’ється знов,
Бо кожна рана —- справжнє лихо,
А кожен подих —- то любов.
Він встане знов, пройде усі дороги,
Хоч тіло криком рветься у тиші.
Бо в нього в серці б’ється перемога,
Тому що Україна —- у його душі.
