Світлі, сонячні люди, милі, наївні діти,
Вас так сьогодні мало…
Вас хочеться тільки любити.
Знаю я одну дівчину — їй всього 20 років,
Їй взагалі не до цих, ваших життєвих уроків.
Їй взагалі не до суму, в неї немає часу,
Вона завжди спішить кудись, щоб не втратити мету.
Їй взагалі не до зачісок, їй не потрібні ретрити,
Вона краще за всіх нас знає, як треба в світі жити.
Очі її — ніби кава, в ту, що додали цукор,
В них я бачила юність, в них я чула звуки…
Звук щастя, любові і правди.
Таке взагалі буває?
Чи, може, я просто мрію?
Чи, може, чогось не знаю?..
В них я бачила вітер, що не знає меж і кордонів,
В них я бачила пристрасть — без страху, без заборони.
Сміх її — то мелодія ранку, прозора,чиста й жива,
Вона не боїться ні шторму, ні ночі, ні зла.
Вона не читає прогнозів, не пише листів у минуле,
Їй важливіше — сьогодні
І все, що веде до майбутнього.
Ляна
