Соромно жити.

Піймався на думці, що соромно жити
Бо в брата немає водички попити
Бо в друга немає землі де присісти
А там де земля, то немає вже міста.
На думці піймався, що вміти радіти
То сором нестерпний, бо в батька лиш плити
Від хати залишились,
Рідного дому
І це не від бурі
Та блискавки з громом.
І мамині очі – красиві, яскраві
Я бачив сухими давно,
На заграві.
Коли ми разом всі сиділи, сміялись,
Про подорож мріяли і обіймались.
Піймався на думці, що соромно спати,
Бо зараз в окопах воюють солдати.
У бруді, багнюці, чекаючи ранку
Вони сподіваються хоч на світанку
"Люблю" написати коханій, родині.
Що вірні завжди будуть нашій країні.
Бо правда і воля то їхнє натхнення,
Бо це їх обов’язок на повсякдення.
На думці піймався, що боляче жити,
Бо наші сусіди убивці, бандити.
Той сором, страх, біль це все їхня провина.
Наш дух не зламати, бо ми з України.
Олександр