Сплітаються роздуми в сріблясте волосся

Бурлить синє море... Розгойдує хвилі.
То здіймає їх вгору, то різко кидає вниз.
Невпинно пробігають роки, сердечку милі.
Вальсують в таночку, як морський бриз.

Ніхто і ніколи не вгадає, куди дме цей вітер.
Якої він сили, що, кому й коли затанцює.
Підбираю слова свої з найдобірніших літер
Та він все-одно вже мене не почує.

Людське життя - таємниче, наче бездонне море.
Доки не пірнеш у нього, то й глибини не взнаєш.
Зустрінеш тут все: і щастя, й любов, і велике горе.
Ти в нім живеш, а не зі сторони споглядаєш.

Пропливає наш човник по бурхливому морю.
Стрімкі вітрила здіймаються супроти вітру.
То в гарну й погожу днину, то в несамовиту бурю
Заносить й доленьку людини нехитру.

Десь вдалині схлипує й гірко плаче бандура.
Поруч веселі нотки заводить щаслива скрипка.
Щомиті старанно пишеться життя партитура.
Визначається суть, за щось чи за когось зачіпка.

Сплітаються роздуми в сріблясте волосся.
Розум із досвідом набирає найвищу висоту.
З віком, людина - немов добірне, зріле колосся.
Має вичерпні відповіді й сприймає все на льоту.

Обережно бере в умілі руки тоненький пензлик.
Частину життя, що залишилась, домальовує ним.
Сприймає майбутнє, як новий, очікуваний виклик.
Те, що було в неї досі, розвіялось в полі, мов дим.

Марія Маринченко (Марічка Ясен)

#МарічкаЯсен #поезіяМарічкиЯсен #віршіМарічкиЯсен
#МаріяМаринченко #поезіяМаріїМаринченко #віршіМаріїМаринченко