Порожнеча блукає в тобі,Дотик, що має примарні сліди,Залишив хмарний пил на зап’ястях,Обійми — крижаний відбиток спогадів.
Ти — як місяць, що п’є з долонь,Твій образ — відлуння давніх голосів,Холодні пальці тягнуться до неба,Очі заповнені теплим сонцем в ночі.
Голос твій пахне тихим океаном,В тобі тане моя колиска ночі,Сповідь мою послухай у тумані,Де слова розчиняються, як зорі в полум’ї.
Серед зимових сумнівів і холодного світла,Моя душа, мов пташка, шукає твій слід,Де минуле у обрій злітає,І спогади стають примарою часу.
milahvl
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
