Я так хочу додому,
в рідний Маріуполь, місто Марії.
Там моє дитинство,
там, де площа спогадами обвита.
Де Драмтеатр і Азовсталь в мріях моїх живуть.
Але тепер моє місто втрачене,
місто моє, втрачено в руїнах,
але не витерто з думок.
Місто знищено,
але пам’ять не згасає
у серці мрій,
куди повертаюсь знову.
Де Маріуполь розцвітає в кожному рядку,
де вулиці вишивають спомини минулого,
де моє дитинство та радість у кожному мазку.
Але час немилосердно біжить вперед,
місто знищено, але спогади лишаються
в рідному місті,
де кожен будинок – свідок.
Так, моє місто втрачене, але в кожній мрії,
де згасле світло,
там завжди тепло.
Моє місто втрачене уже, але в серці вічно живе.
Маріуполь,
ти живеш хоч і втрачений уже.
Софія
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
