Спогади про втрачену дружбу (присвячується Ірині Іванівні)

Напевно, тебе я уж не забуду;
Ніколи вже. Не знаю я, чому?
Зі мною подумки ти будеш всюди, —
Про це не розкажу я нікому.

Щодня мене ти завжди надихала,
Дихати без тебе я не могла.
А ти лише дорікала, картала.
А, мабуть, я потрібна не була?

Дивлюся зараз на твою світлину:
Ти рідна тут, а наразі — чужа.
Чому же так безжальна ти, Ірино?
Можливо, я не варта й гроша.

Не знаю, чим загоїти цю рану,
Яка багато років мов кипить;
Ні, тебе турбувати я не стану —
Твоя душа цим болем не болить.

Пишу цей вірш. Так важко. Я не в змозі…
Чому тоді зустрілися колись?
Нам все одно в житті не по дорозі —
Прошу, журба, навіки зупинись!
Софія Арутюнова