Минув уже не один рік,
І ось про тебе знов пишу.
На спогади мене прирік,
Хоча тобой вже не дишу.
Навчилась жити без тебе,
Очей твоїх, мов темна ніч.
Це почуття тепер слабе,
Єдина згадується річ:
Це море, ледве жовтий обрій,
Самотній пляж, два пледи, ми.
Твій погляд до нестями добрий,
Чарівний, мов дитячі сни.
Тоді дбайливо ми мовчали,
Бо зрозуміли все без слів,
Та наші душі, мов причали
Двох затонулих кораблів.
Тоді я знала, що навряд чи
Нас доля воззʼєднає знов,
Та вірити хотілось в краще,
Що це все – казка про любов.
Проте уже багато років
Не чутно милий голос твій,
Не знаю, скільки зробив кроків
Ти до своїх славетних мрій.
Усе, що маю памʼятати,
Це зріст низенький, стрункий стан,
Твій світ всередині багатий
Та сміх, мов засіб проти ран.
Мені цих спогадів достатньо,
Бо з ними я в свій час зросла.
Життя змінилось моє знатно,
Я вже не дівчинка мала.
На жаль не в силах зупинити
Біг часу незворотньо клятий.
Та нині – можу іншим жити,
В думках – 2020.
Елла Уінд
