Спогади

А я й не думала, що час такий підступний,
Що залишає тільки спогади і сум.
Він забирає молодість та легкість,
На взаєм даючи багато дум.
Та згадуючи кожну краплю, кожну
Не хочеться і крихти розгубити.
Заплющив очі знову й знову бачиш,
Як дуже швидко підростали діти,
І як пташки з домівок вилітали.
А ми їм в слід тихенько побажали –
Щоб бід вони не знали, слів образи,
А якщо зле, до дому хай одразу
Не розмірковують, летять, ми їх чекаєм.
Та захистити як, вже точно знаєм!
А я й не думала, що час такий жорстокий.
Що вік наш молодий такий короткий.
Що пролітає все, немов на крилах,
Несе нас по життю, немов на хвилях.
Кружляє як осіннє листя в небі.
Та згодом наступають ті роки,
Коли заплющиш очі, і згадаєш,
І розумієш, що багато знаєш.
Багато чув, багато бачив тощо.
А серце б’ється як згадаєш дещо.
Як молодим був, як зростали діти,
Немов весняні польовії квіти.
Як був наївним, як про диво мріяв,
І безрозсудно дуже часто діяв.
О час, це ти зробив мене такою.
Я дякую тобі, й пишаюся собою!
Інна Усенко