Я ще досі зберігаю спогади про тебе в своєму телефоні.
Ти не уявляєш як боляче мені від твого монотонного тону.
Як боляче від того що більше я не почую його, мабуть вже ніколи.
Тремтять мої руки від того, що тебе вже не побачу за стіною.
Якби не кривава війна, в березні не побачились би ми ніколи.
Бентежно я подобу твою шукаю, у себе вдома тихо я чекаю.
Той стіл за яким ти сидів, те ліжко в якому ти спав, той чай який нас зігрівав.
Вже пройшло більше року, спогади не дають мені покою.
Я так часто визираю із вікна, щоб побачити те як ти гуляєш.
Знаєш мені подобається те як ти йдеш, а я все буду лижеш ждать.
І скільки би сліз не було пролито, як все ж таки твою подобу зачаровану розгадать?
Вона ж така незрозуміла, несамовито буду її шукать.
Демʼяна Дама
